Найстрашніше в «Клівлендських полонянках» — не сам факт викрадення, а буденність жаху, в якій людину змушують жити роками. Фільм Алекса Калімніоса, заснований на реальних подіях, дивиться не як сенсаційна кримінальна історія, а як болісно тісний погляд на виживання, страх і крихку солідарність між жінками. Головна героїня, самотня мати, стає першою жертвою Аріеля Кастро і проводить у його будинку одинадцять років. Згодом поруч із нею опиняються ще дві полонянки, і саме їхній зв’язок дає цій історії людське дихання.
Taryn Manning грає без прикрас — виснажено, нервово, дуже близько до шкіри. Raymond Cruz у ролі Кастро не перетворює лиходія на карикатуру, від чого окремі сцени відчуваються ще важче. Попри формат телевізійної біографічної драми, стрічка 2015 року не намагається тиснути ефектами: тут працюють замкнений простір, тривожна тиша і постійне відчуття безвиході. IMDb 6.6 тут виглядає чесно: це кіно не для легкого вечора, а для уважного, емоційно непростого перегляду. Настрій після нього — глухий, важкий, але з тихою нотою людської витримки.