Найцікавіше у «Воскресінні» те, що сни тут майже прирівняні до злочину: люди відмовилися від них, аби жити довше, але саме ті, хто все ще бачить сни, ламають звичний хід часу. Bi Gan будує фільм не як прямолінійну історію, а як п’ять окремих сновидінь, пов’язаних із п’ятьма чуттями. Кожне з них ніби відсилає до іншої епохи кіно, і в цьому є особлива насолода — дивитися, як змінюється ритм, образ, відчуття простору. Це не та драма, яку вмикають фоном: тут важливо вдивлятися, ловити інтонації, прислухатися до пауз. У кадрі — Jackson Yee, Shu Qi, Mark Chao, Gengxi Li та Jue Huang, і вся ця міжнародна постановка Китаю, Франції та США відчувається напрочуд цілісною. IMDb 7.3 добре підказує, що перед нами не масове видовище, а річ більш тонка й медитативна. «Resurrection» працює не через пояснення, а через образи, які повільно осідають у пам’яті. Після перегляду лишається дивне, майже гіпнотичне відчуття — ніби й сам щойно побував у чужому сні.