Найцікавіше у «Віддзеркаленні душі» те, як зміна простору працює сильніше за будь-які пояснення: гамірний Токіо раптом відступає, і разом із ним починає розсипатися звичне уявлення героїні про себе. Gakuryū Ishii знімає цю внутрішню тріщину не як гучну драму, а як майже фізичний стан — через паузи, погляди, ритм кадру і контраст між міським тиском та спокійним тропічним ландшафтом. Головна героїня, акторка, переживає кризу ідентичності, і саме Miwako Ichikawa надає цьому пошуку крихкості й дивної відстороненості. Поруч з нею з’являються Yuki Inomata, Kou Machida та Kiyohiko Shibukawa, але фільм насамперед зосереджений на внутрішньому русі, а не на зовнішніх подіях. Важливо й те, що стрічка виросла з короткого проєкту для Jeonju Film Festival — у ній відчувається камерність, зібраність і майже медитативна дисципліна. Це японська драма 2004 року, яка говорить тихо, зате дуже точно. Після перегляду лишається настрій тиші, віддалення від метушні й обережного душевного прояснення.