Найцікавіше тут те, що привид-кіт Анзу зовсім не схожий на казкову істоту, яка приходить лише для дива. Він дивакуватий, непередбачуваний, часом кумедний, а часом майже незручний у своїй свободі — і саме тому поруч із ним історія Карін звучить по-живому. Дівчинку відправляють до дідуся-монаха в японську провінцію, де звичний побут, тиша храму й літня неквапливість раптом починають дихати фентезі. Але це не втеча в солодку казку: у стрічці 2024 року з Японії та Франції відчувається і смуток, і впертість дитинства, і та особлива самотність, яку не завжди можна висловити словами.
«Кіт-привид Анзу» працює саме на дрібних інтонаціях — на поглядах, паузах, дивних вчинках Анзу та поступовому зближенні двох дуже різних характерів. Анімація тут не метушлива, вона дає простір атмосфері й емоціям. Mirai Moriyama, Noa Gotô, Munetaka Aoki, Miwako Ichikawa та Keiichi Suzuki додають цій історії м’якості й внутрішнього ритму. У підсумку виходить тепла, трохи химерна й меланхолійна стрічка з відчуттям літнього дива.