Найсмішніше у «Фантоцці» те, що його невдачі виглядають майже космічним законом: щойно цей добродушний службовець намагається прожити звичайний день, усе летить шкереберть. І саме в цьому народжується комедія, дуже італійська за темпераментом і водночас напрочуд впізнавана. Фільм Лучано Сальче 1975 року не будує жарти на красивих репліках — тут працює ритм принижень, абсурд офісного життя, дрібні катастрофи й дивовижна здатність героя знову підвестися.
Паоло Вілладжо грає Фантоцці так, що в ньому одночасно бачиш і кумедного невдаху, і живу людину, якій постійно не щастить більше, ніж іншим. Поруч — Anna Mazzamauro, Gigi Reder, Giuseppe Anatrelli, Umberto D'Orsi, і кожен додає цій історії потрібної гротескної ноти. Недарма в стрічки IMDb 7.8: гумор тут не старіє, бо б’є по дуже знайомих речах — роботі, страху перед начальством, бажанню виглядати краще, ніж почуваєшся насправді. «Фантоцці» залишає після себе легкий, іронічний настрій і сміх із присмаком співчуття.