Найкумедніше тут те, що надздібності працюють рівно до появи червоного кольору. Для бойовика 1980 року це хід настільки хуліганський, що «Суперполіцейський» одразу задає власний ритм: трохи коміксу, трохи абсурду, трохи вуличної поліцейської пригоди. Серджо Корбуччі не грає в серйозну фантастику — він запускає Терренса Гілла в історію, де суперсила виглядає не як пафосний дар, а як джерело безперервних халеп і дотепних ситуацій. Поруч з ним — Ернест Боргнайн, Джоанн Дрю, Марк Лоуренс і Джулі Гордон, і весь цей акторський склад добре підтримує легкий, трохи бешкетний тон стрічки.
Фільм народився на стику Італії, Іспанії та США, і це відчувається: міський простір, погоні, кримінальна інтрига й фантастичне допущення змішані без зайвої ваги. Історія з підставою за вбивство та дивовижними, але марними спробами позбутися героя додає потрібної динаміки, не з’їдаючи гумор. IMDb дає 6.3, і це чесно описує враження: перед нами не суворий екшен, а жвавий жанровий експеримент із дитячо-авантюрним запалом. Настрій у стрічки пустотливий, легкий і дуже недільний.