Найцікавіше в «Саботажі» те, як Гічкок із перших хвилин підвішує героя між панікою, недовірою і потребою діяти швидше, ніж за ним зімкнеться пастка. Тут війна відчувається не через фронт, а через нервову атмосферу підозри, де одна помилка може зламати життя. Молодого чоловіка звинувачують у диверсії, і його втеча перетворюється не просто на боротьбу за добре ім’я, а на виснажливу подорож країною, де майже кожна зустріч може обернутися небезпекою.
Альфред Гічкок вибудовує рух стрічки дуже точно: без зайвих пояснень, зате з постійним відчуттям, що земля під ногами ненадійна. Robert Cummings грає людину, яка змушена імпровізувати на ходу, а Priscilla Lane додає історії живої енергії й людського тепла. Поруч із ними — Otto Kruger, Alan Baxter, Clem Bevans, і кожен із цих персонажів влучно підсилює напругу. Для фільму 1942 року «Saboteur» і зараз виглядає напрочуд рухливим, з гострим ритмом і кількома справді пам’ятними епізодами. Настрій у стрічки тривожний, пригодницький і трохи лихоманковий.