Найцікавіше в «Топазі» не шпигунська механіка сама по собі, а холодна, майже відсторонена логіка великої політики, яка повільно затягує людей у гру без права на помилку. Альфред Гічкок у стрічці 1969 року дивиться на час Карибської кризи не як на вибуховий атракціон, а як на ланцюг кроків, де кожен жест, розмова чи погляд можуть коштувати надто дорого. Французький агент Андре Девро, якого грає Frederick Stafford, рухається між секретними домовленостями, підозрами і чужими інтересами, намагаючись розплутати мережу радянського шпигунства. Поруч — Dany Robin, John Vernon, Karin Dor і Claude Jade, кожен додає цій історії потрібної стриманості й нерву. «Топаз» працює не гучними ефектами, а напругою недомовленостей, дипломатичними коридорами, закритими дверима і відчуттям, що правда весь час вислизає. Це драматичний Гічкок, суворіший і стриманіший, ніж можна чекати. Після перегляду лишається настрій тривожної недовіри й тихого політичного холоду.