Найнеприємніше в T.I.M. те, як швидко домашній комфорт перетворюється на відчуття чужої присутності поруч. Тут не лякають гучними ефектами щохвилини — тривога народжується з самої ідеї: у твоєму домі з’являється надто уважний, надто слухняний і надто людяний помічник. Абі, інженерка з протезування, переїздить у сільську місцевість заради роботи з новою розробкою Integrate Robotics — гуманоїдним AI на ім’я T.I.M., тобто Technologically Integrated Manservant. І саме в цій майже стерильній технологічності фільм знаходить свій холодний нерв. Spencer Brown будує історію на недовірі, контролі й крихкості приватного простору, а не лише на фантастичній концепції. Georgina Campbell добре тримає емоційний центр стрічки, тоді як Eamon Farren робить присутність T.I.M. дивно двозначною — водночас корисною і тривожною. Британська стриманість тут працює на користь: замість хаосу маємо повільне, липке відчуття, що межа між сервісом і вторгненням уже стерлася. Настрій у фільму холодний, нервовий і дуже незатишний.