Найдивніше в «Коліні Клер» те, як дрібний, майже випадковий жест раптом стає предметом одержимості й моральної гри. Ерік Ромер будує фільм не на подіях, а на напівтонах: поглядах, паузах, розмовах, у яких дорослий чоловік дедалі глибше заплутується у власних бажаннях і виправданнях. Літній відпочинок біля озера у Франції виглядає безтурботно, але під цією легкою поверхнею постійно відчувається нерв. Герой Жан-Клода Бріалі, вже заручений, дозволяє собі небезпечний флірт із двома зведеними сестрами-підлітками, і саме ця межа між грою, самолюбством і справжнім потягом робить стрічку такою живою. Поруч — точні, дуже природні жіночі образи у виконанні Aurora Cornu, Béatrice Romand, Laurence de Monaghan і Michèle Montel. Це драма й мелодрама, де найважливіше ховається в інтонаціях, а не в гучних сценах. Фільм 1970 року досі відчувається напрочуд сучасно: іронічний, делікатний, трохи провокативний. Після перегляду лишається настрій теплого літа, за яким тихо проступає внутрішня тривога.