Найцікавіше тут те, як коротка зустріч може перетворитися на цілу легенду — і зовсім не ту, яку пережили двоє людей насправді. «З полудня до третьої» Френка Д. Гілроя бере вестерн лише за відправну точку, а далі тихо зсувається в бік мелодрами з гіркуватим присмаком іронії. Чарльз Бронсон у ролі втікача працює не грубою силою, а стриманістю: за кам’яним обличчям тут відчувається втома людини, яка давно не чекає від життя нічого доброго. Поруч із ним Джилл Айрленд — вдова, чия випадкова пригода раптом починає жити окремим, майже вигаданим життям.
Фільм 1976 року дивує не перестрілками, а тим, як уважно придивляється до слави, пам’яті й романтизації чужих вчинків. У кадрі є пил, коні, зброя і простір американського Заходу, але важливіше тут інше: як швидко правда поступається красивій версії подій. Саме через це стрічка звучить незвично навіть сьогодні. IMDb дає їй 6.5, і це якраз той випадок, коли цікавіше не рахувати бали, а вловити інтонацію. Настрій у фільму задумливий, трохи іронічний і дуже осінній.