Найболючіше в «Тексі» не сам факт сирітства, а те, як швидко підліткам доводиться дорослішати без права на паузу. Фільм Тіма Гантера 1982 року дивиться не як гучна сімейна драма, а як тиха, трохи шорстка історія про двох братів, які намагаються втримати бодай якийсь порядок у житті, коли поруч уже немає ні матері, ні по-справжньому надійного батька. У цій простоті й сила стрічки.
Метт Діллон у ролі Текса грає з тією нервовою щирістю, яка добре пасує юності: імпульсивність, образа, потреба в теплі — усе на поверхні. Поруч із ним Джим Метцлер як Мейсон виглядає стриманішим, але саме на контрасті між братами тримається емоційний ритм фільму. Meg Tilly, Bill McKinney і Frances Lee McCain додають історії відчуття реального, не прикрашеного життя.
«Tex» не намагається тиснути на сльозу. Він уважно дивиться на побут, на незручні розмови, на підліткову самотність і впертість. Через це стрічка звучить чесно навіть сьогодні. Після перегляду залишається тихий, трохи меланхолійний настрій із присмаком надії.