Найкумедніше тут не саме пограбування, а втеча в чернечих рясах, яка миттю перетворює кримінальну авантюру на майже абсурдну комедію помилок. «Суперпограбування в Мілані» — італійська стрічка 1964 року з тією легкою, трохи хуліганською енергією, яку важко підробити. Компанія молодих правопорушників задумує нечувану справу, але замість холодного професіоналізму тут панують імпровізація, нерви й постійне відчуття, що все ось-ось піде шкереберть. І, звісно, йде.
Adriano Celentano в такому матеріалі почувається абсолютно на своєму місці: зухвалий шарм, жива пластика, усмішка, за якою легко ховається чергова витівка. Поруч із ним Claudia Mori, Don Backy, Gino Santercole та Detto Mariano додають історії ритму й відчуття справжньої компанії, де кожен може зіпсувати план не гірше за поліцію. У фільмі приємно працює контраст між кримінальною інтригою та майже вуличною легкістю подачі. Це кіно з присмаком старої Італії — трохи бешкетне, трохи іронічне, з настроєм легкої плутанини й веселого хаосу.