Найцікавіше в «Ларрі Краун» не саме звільнення, а те, як боляче воно б’є по звичному відчуттю власної потрібності. Том Генкс, який тут ще й режисер, грає чоловіка середнього віку, що раптом опиняється в точці, де доводиться збирати себе заново — без гучних жестів, зате з дуже впізнаваною розгубленістю. Із цього виростає спокійна, людяна історія про другий старт, навчання, нові знайомства й дивне відчуття, коли життя ніби зменшило оберти, але раптом стало видимішим.
Поруч із Генксом — Джулія Робертс, і їхня взаємодія додає фільму м’якості та легкої іронії. Тут немає надриву: комедійні сцени працюють через побутові дрібниці, а романтична лінія не поспішає й не тисне на емоції. У кадрі відчувається Америка початку 2010-х, але сама ситуація зовсім не застаріла — страх втратити опору й потреба вчитися жити по-новому звучать дуже сучасно. «Larry Crowne» 2011 року — стрічка не про великі перемоги, а про маленькі кроки, після яких дихається легше. Настрій у неї теплий, неквапливий і трохи підбадьорливий.