Найстрашніше у «Воно» — не монстр і не криваві ефекти, а сама ідея невідворотного переслідування, яке не можна просто перечекати. David Robert Mitchell будує фільм так, що тривога просочується в кожен кадр: порожні вулиці, затягнуті паузи, уважні погляди вдалину, коли не знаєш, хто саме рухається до тебе і чи бачиш це тільки ти. Після випадкового, на перший погляд, інтимного зв’язку героїня у виконанні Maika Monroe опиняється поруч із чимось незрозумілим і дуже впертим. Із цього моменту стрічка працює одразу в кількох площинах — як жахи з майже фізичним відчуттям небезпеки, як детектив із постійним пошуком правил цього кошмару і як трилер, де навіть тиша звучить загрозливо. Поруч із Monroe добре відчуваються Keir Gilchrist, Olivia Luccardi та Bailey Spry — їхня присутність додає історії вразливості й живої нервовості. «It Follows» 2014 року не лякає ривками заради ефекту, він повільно стискає простір навколо. Настрій тут холодний, тривожний і дивно липкий.