Найсильніше в «Домі» — відчуття масштабу: Земля тут не абстрактна тема для розмов, а жива система, де все пов’язане значно тісніше, ніж хочеться визнавати. Янн Артюс-Бертран знімає з повітря 54 країни, і ці кадри працюють не як туристична листівка, а як чесний погляд на красу й крихкість світу. Ліси, пустелі, міста, поля, річки — кожен образ у фільмі ніби ставить просте, але незручне запитання про ціну людського комфорту.
Це документальна робота 2009 року, зроблена у Франції, але її інтонація зрозуміла без перекладу: мова природи, ритму планети й наслідків, які вже давно не сховати. У кадрі немає вигаданих драм, зате є справжня тривога, підсилена спокійною, майже довірливою подачею. Присутність Glenn Close і Jacques Gamblin додає стрічці виразності, але головний голос тут усе ж за самою Землею. IMDb 8.5 тут виглядає цілком закономірно. «Дім» дивиться як сімейне документальне кіно, після якого хочеться менше говорити й трохи уважніше дивитися навколо. Настрій у стрічки — задумливий, тихий і гірко-прекрасний.