Найнеприємніше в «Нічному рейсі» те, як швидко звичайна ввічлива розмова перетворюється на пастку. Wes Craven будує напругу майже з нічого: салон літака, кілька рядів крісел, тиха усмішка сусіда — і цього вистачає, щоб повітря стало важким. У Ліси, яку грає Rachel McAdams, був би звичайний переліт до Маямі, якби поруч не сів Джексон у виконанні Cillian Murphy. Його спокій і манери лякають сильніше за будь-які різкі жести, бо загроза тут звучить майже пошепки. Фільм 2005 року працює саме на контрасті: замкнений простір, неможливість втекти й необхідність миттєво вирішувати, кому дзвонити, що сказати і як не дати використати себе в чужому плані. Brian Cox з’являється в історії не просто для ваги імені — його присутність додає ставкам реальної політичної небезпеки. «Red Eye» не розтягує інтригу, а стискає її до нервового, майже клаустрофобного ритму. Після перегляду лишається відчуття безсонної ночі, коли тиша навколо чомусь звучить підозріло.