Найцікавіше в «Маленькій мамі» — те, як Селін С’ямма перетворює дитячий погляд на спосіб говорити про втрату, пам’ять і близькість без зайвих пояснень. Після смерті бабусі маленька Неллі разом із батьками приїздить до будинку, де минуло мамине дитинство. Поки дорослі розбирають речі, дівчинка блукає кімнатами, придивляється до лісу поруч і знайомиться з ровесницею, яка будує хатинку на дереві. Далі стрічка рухається майже пошепки, але в цьому її сила.
Фільм зовсім невеликий за хронометражем, зате дуже точний у деталях: порожній дім, осіннє світло, короткі розмови, дитяча серйозність у погляді. Joséphine Sanz і Gabrielle Sanz грають так природно, що межа між буденністю і тихим дивом стирається сама собою. Тут фентезі не для ефекту, а як делікатний жест, який допомагає прожити те, що важко висловити словами. Французька драма 2021 року з IMDb 7.3 звучить просто, але лишає дуже особисте відчуття — світле, крихке й трохи задумливе.