У «Синьому оксамиті» найстрашніше ховається не в темряві, а в акуратних газонах, усмішках і тиші маленького американського містечка. Девід Лінч бере майже буденний простір і повільно вивертає його навиворіт: випадкова знахідка — відрізане людське вухо — стає входом у світ, де цікавість швидко перестає бути невинною. Кайл Маклаклен тут дуже точно грає хлопця, який ніби заглядає за лаштунки чужого життя, а натомість бачить щось значно гірше. Ізабелла Росселліні додає фільму крихкості й болю, тоді як Денніс Гоппер робить кожну свою появу по-справжньому тривожною.
Це кримінальна історія, детектив і нервовий трилер водночас, але працює вона передусім як дивний, майже гіпнотичний сон наяву. Лора Дерн і Хоуп Ланґе підсилюють відчуття нормальності, яка ось-ось трісне. Недарма в стрічки IMDb 7.7: навіть через роки вона не виглядає безпечною чи прирученою. Важливо пам’ятати про 18+ — тут є сцени й інтонації, що б’ють не гучністю, а дискомфортом. Після перегляду лишається густий, тривожний настрій і відчуття, ніби під знайомою поверхнею щось досі ворушиться.