Найсмішніше в «Людині-оркестрі» те, як сувора дисципліна розсипається від однієї маленької, але дуже незручної таємниці. Герой Луї де Фюнеса керує жіночим танцювальним колективом так, ніби це не естрада, а казарма: жодних романів, жодних відволікань, лише репетиції, гастролі й залізний порядок. І саме під час поїздки до Рима вся ця система починає хитатися. Далі фільм працює на улюбленій території де Фюнеса — нервовий контроль, метушня, вибухові реакції, комічні зриви й ритм, у якому навіть пауза здається частиною танцю. Режисер Serge Korber не перевантажує історію, натомість дає простір для пластики, музичних номерів і тієї самої французької легкості, де абсурд подається з абсолютно серйозним обличчям. Поруч із Луї де Фюнесом у кадрі з’являються Noëlle Adam, Olivier De Funès, Daniel Bellus і Max Desrau. Це кіно 1970 року не про правдоподібність, а про темп, сценічну гру й веселий хаос, який народжується там, де хтось надто хоче все контролювати. Настрій у стрічки пустотливий, рухливий і дуже сонячний.