Найсмішніше тут те, що глобальна шпигунська операція тримається на двох людях, яким навряд чи довірили б навіть офісний архів. «Шпигуни, як ми» Джона Лендіса грає саме на цьому контрасті: холодна військова параноя 1980-х, серйозні кабінети, секретні завдання — і поруч Чеві Чейз та Ден Ейкройд, які поводяться так, ніби випадково зайшли не в ті двері. Їхні герої щиро вірять, що стали агентами США, але дуже швидко відчувається: у цій схемі вони не головні фігури, а зручні пішки в чужій грі.
Фільм рухається легко, з пригодницьким азартом і комедією, побудованою не лише на репліках, а й на незграбності, паузах, абсурдних ситуаціях. Лендіс не перевантажує історію, натомість дає акторам простір для хімії, і саме дует Чейза та Ейкройда витягує майже кожну сцену. IMDb 6.4 тут виглядає чесно: це не витончена сатира, а жива, трохи хаотична комедія свого часу, де шпигунські ігри перетворюються на веселий безлад. Після перегляду лишається легкий, пустотливий настрій.