Найнеприємніше у «Безумстві» те, як буденно тут виглядає зло. Лондон у Гічкока не декоративний і не листівковий: ринки, паби, тісні квартири, випадкові знайомства — звичайне міське життя, в якому раптом з’являється серійний убивця, що душить жінок краваткою. І поки поліція впевнено рухається за хибним слідом, напруга народжується не з погонь, а з відчуття, що помилка вже запущена й тепер лише набирає обертів.
Фільм 1972 року часто згадують як один із найтемніших у пізнього Alfred Hitchcock, і це добре відчувається в інтонації. Тут майже немає безпечної дистанції між глядачем і подіями: камера дивиться прямо, актори не прикрашають своїх персонажів, а Jon Finch і Barry Foster додають історії нервової, майже фізичної тривоги. Barbara Leigh-Hunt, Anna Massey та Alec McCowen точно вбудовані в цей холодний, незатишний світ.
«Frenzy» працює як жорсткий британський трилер із драматичним присмаком — без зайвого блиску, зате з дуже неприємною правдоподібністю. Після нього лишається настрій тривожний, колючий і трохи задушливий.