Найцікавіше в «Джей Келлі» — не слава сама по собі, а той незручний момент, коли вона вже не рятує від розмов із власним минулим. Ноа Баумбах бере героя, якого всі звикли бачити впевненим і недосяжним, і ставить його в значно людяніші обставини. Джордж Клуні грає відомого актора Джея Келлі без звичного блиску «ікони»: тут важливі паузи, втомлений погляд, невдалі спроби пожартувати там, де болить. Поруч — менеджер Рон у виконанні Адама Сендлера, відданий, незручний, інколи смішний саме своєю щирістю. Їхня спільна подорож працює не як пригода, а як серія зустрічей із тим, що давно відкладалося.
У фільмі відчувається американська, британська й італійська інтонація водночас: трохи іронії, трохи меланхолії, трохи хаосу красивого життя, яке вже не здається таким легким. Емілі Мортімер, Стенлі Таунсенд і Еріка Свіні акуратно доповнюють цю історію, не перетягуючи увагу. За IMDb у стрічки 6.5, і це якраз той випадок, коли важливі не цифри, а післясмак. Настрій тут гіркувато-теплий: смішно, ніяково і трохи сумно.