Найцікавіше в «Stans» не сам Емінем, а відстань між сценою і людиною в навушниках — і те, як ця відстань раптом зникає. Документальний фільм Стівена Лекарта дивиться на фанатство не як на кумедну одержимість, а як на дуже особисту річ: спосіб пережити самотність, зібрати себе докупи, знайти своїх. Назва тут промовиста, і стрічка добре відчуває, чому для когось музика стає майже біографією.
У кадрі з’являються Devon Sawa, Adam Sandler, LL Cool J, Ed Sheeran і, звісно, Eminem — не для ефектного параду імен, а щоб підсвітити різні боки культурного явища, яке давно вийшло за межі одного артиста. IMDb дає фільму 6.8, і це якраз той випадок, коли цікавіше не оцінка, а розмова, яку він запускає. «Stans» чесно заходить на територію близькості, залежності, самоідентифікації й спільноти, не намагаючись усе спростити. Вийшла стрічка з нервом, подекуди незручна, але дуже жива — з настроєм інтимної, трохи тривожної сповіді.