Найцікавіше в «Соляній принцесі» — не магія і не королівські декорації, а проста, майже дитяча перевірка почуттів на щирість. Саме навколо цього крутиться вся історія: старий король Крістоф уже готовий скласти корону й нарешті пожити спокійно, але вибір спадкоємиці виявляється складнішим, ніж здається. Дві старші доньки, Ізабелла та Євгенія, надто захоплені собою, і на їхньому тлі молодша Амелі виглядає інакше — без показної величі, зате з внутрішнім стрижнем.
Німецька стрічка 2015 року, знята Zoltan Spirandelli, працює як казка зі старої книжки: тут є палацова інтрига, м’яке фентезійне тло і відчуття, ніби історію розповідають біля каміна. Leonie Brill добре тримає увагу в ролі Амелі, а Leonard Lansink додає королю втомленої людяності, через яку його рішення сприймаються не як формальність, а як справжній батьківський сумнів. «Соляна принцеса» не женеться за видовищем — вона обирає теплий, трохи наївний тон і говорить про цінність слів, коли за ними стоїть правда. Після перегляду лишається спокійний, світлий настрій із легким присмаком чарівної притчі.