Найгостріше в «Дві матері, дві доньки» — не сама втеча, а те, як боляче й незграбно люди намагаються повернути втрачену близькість. Катрін після десяти років відсутності приїздить до Люксембургу, де її доньку Альбу весь цей час виховувала бабуся Елізабет. Зустріч трьох жінок одразу дає зрозуміти: тут накопичилося забагато образ, провини й недомовленості, які вже не сховаєш за ввічливими фразами. Коли Катрін забирає Альбу й вирушає з нею до північного озера, дорога стає не пригодою, а нервовою спробою наздогнати те, що давно вислизнуло.
Лаура Шредер знімає цю історію дуже близько до облич і пауз, тому кожен погляд важить не менше за слова. Лоліта Шамма грає Катрін без прикрас — вразливу, імпульсивну, часом майже нестерпну. Поруч із нею Теміс Пауелс дає Альбі живу реакцію дитини, яка не хоче бути чиєюсь компенсацією. А поява Ізабель Юппер додає фільму ще більше внутрішнього холоду й напруги. Це тиха, колюча драма про материнство без ідеалізації, з настроєм тривожної відстороненості й пізнього, незручного болю.